6. Аналіз виробничої програми підприємства

6. Аналіз виробничої програми підприємства

Виробнича програма – це система адресних завдань з виробництва й доставки продукції споживачам згідно з договорами поставки.

Завдання аналізу виробничої програми: дослідження її економічної обґрунтованості та відповідності вимогам ринку; аналіз ринку продукції, виконання договорів поставки; оцінка рівня виконання завдань та динаміки випуску продукції за обсягом, номенклатурою, асортиментом; виявлення резервів підвищення ефективності використання виробничих ресурсів; розроблення пропозицій щодо прийняття оптимальних управлінських рішень з формування виробничої програми.

Критичний обсяг реалізації – маса продажу продукції, за якої витрати на виробництво і збут продукції дорівнюють виторгу від реалізації.

Асортимент – сукупність різновидів продукції, що відрізняються відповідними техніко-економічними показниками.

Оцінку виконання плану з асортименту можна проводити за: способом найменшого відсотка, оцінкою позицій асортименту, середнім відсотком.

Суть прийому найменшого відсотка полягає в тому, що в рахунок виконання завдання з випуску продукції за асортиментом приймається найнижчий відсоток серед визначених, але не вище ніж 100. Суть способу оцінки позицій асортименту – у виявленні питомої ваги в усій обов’язковій номенклатурі тих позицій, з яких завдання виконано. Суть способу середнього відсотка в тому, що з кожної позиції у виконання плану за асортиментом зараховується фактично випущена продукція, але не більше за передбачену плановим завданням.

Коефіцієнт асортиментності – відношення фактичного випуску у межах плану до планового.

Структура – це співвідношення окремих виробів у загальному їх випуску.

У виконанні плану з випуску продукції за структурою зараховується фактичний обсяг випуску, але не вищий за його рівень при плановій структурі.

Ритмічність виробництва – випуск продукції відповідно до графіків в обсязі та асортименті, передбачених планом.

Якість продукції – сукупність властивостей і характеристик продукції, яка забезпечує задоволення встановлених або передбачуваних потреб.

Оцінка якості продукції передбачає визначення таких рівнів якості: абсолютний (знаходять обчисленням показників, вибраних для його вимірювання, без порівняння їх з відповідними показниками аналогічних виробів), відносний (визначають шляхом порівняння показників якості з абсолютними показниками найкращих аналогів), оптимальний (рівень, за якого загальні суспільні витрати на виробництво й використання продукції за певних умов споживання були б мінімальними).

Більше уваги приділяють сигнальним показникам, що сповіщають про відхилення в якості продукції: кількість рекламації і претензії; сума штрафів, сплачених за поставку неякісної продукції; зниження коефіцієнта сортності; відхилення в якості виконання технологічних операції; наявність і обсяги виробничого браку.

Коефіцієнт сортності – відношення вартості всієї випущеної продукції до її вартості за умови, що вся продукція випускається за ціною найвищого сорту.

Одним з показників, що свідчить про відхилення від норм за якістю виготовлення виробів, є брак продукції. За способом виправлення брак поділяється на: виправний та невиправний. За місцем виявлення розрізняють внутрішній і зовнішній брак.

Оцінку виконання планових завдань з реалізації, вивчення динаміки обсягу реалізації продукції проводять за показником виторгу від реалізації продукції. Спочатку дають оцінку виконання планових завдань з реалізації продукції. Для цього фактичні показники виторгу від реалізації продукції порівнюють із плановими. Наступний етап передбачає вивчення динаміки реалізації продукції (фактичні показники звітного періоду порівнюють з аналогічними показниками попередніх періодів). Для оцінки напруженості плану потрібно порівняти фактичні темпи зростання обсягу реалізації з плановими.

Класифікація резервів зростання випуску продукції.

· За рахунок поліпшення використання праці: створення додаткових робочих місць, ліквідація понадпланових та непродуктивних втрат робочого часу, підвищення продуктивності праці, удосконалення структури персоналу, підвищення кваліфікації кадрів.

· За рахунок поліпшення використання засобів праці: укомплектування нових робочих місць устаткуванням, заміна і модернізація устаткування, ліквідація цілоденних і внутрішньо замінних простоїв устаткування, підвищення продуктивності устаткування , уведення в дію невстановленого устаткування, удосконалення структури основних фондів, підвищення коефіцієнта замінності, упровадження заходів НТП.

· За рахунок поліпшення використання предметів праці: упровадження прогресивних видів сировини і матеріалів, зниження норм витрат матеріалів.

Трудові ресурси – частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.

Окрім абсолютного відхилення показників забезпеченості робітниками розраховують відносну забезпеченість підприємства робітниками шляхом порівняння фактичної численності з плановою, перерахованою на відсоток виконання плану з випуску продукції.

Існує багато показників, які застосовують для аналізу трудових ресурсів. Наприклад, коефіцієнт стабільності персоналу ( відношення кількості працівників, які працювали весь рік, до середньоспискової численності персоналу).

Також використовують оцінку продуктивності праці.

Класифікація факторів зростання продуктивності праці.

· Матеріально-технічні: удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини.

· Організаційні: поглиблення спеціалізації і комбінування, удосконалення системи управління, удосконалення організації виробництва і праці та інші.

· Економічні: удосконалення методів планування, системи оплати праці, системи участі працівників у прибутках.

· Соціальні: створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу.

Етапи аналітичного дослідження основних фондів:

· Оцінка змін у наявності основних фондів, визначення динаміки;

· Вивчення змін структури основних фондів;

· Дослідження активної частини основних фондів;

· Визначення показників узагальнюючої оцінки динаміки основних фондів і характеру їх змін з допомогою коефіцієнтів оновлення, уведення, вибуття;

· Дослідження технічного стану основних фондів;

· Обчислення показників забезпеченості основними фондами;

· Обчислення показників ефективності використання основних фондів (фондовіддача, фондомісткість, рентабельність та інші).

Фондовіддача – це відношення обсягу продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Відношення вартості матеріальних ресурсів, які повинні надійти згідно з укладеними договорами та з внутрішніх джерел, до планової потреби в матеріальних ресурсах – це коефіцієнт забезпеченості планової потреби в матеріальних ресурсах.